Мою уяву вразила заява Міністерства зовнішніх справ Російської Федерації, оприлюднена на офіційному сайті міністерства, "в связи с антироссийскими проявлениями на Украине".
Після деякого шоку виникає логічне запитання, чому у наведеному сполученні слів вжито прийменник "на", коли в даному контексті відносно держав необхідно вживати прийменник "в". До речі, в самому тілі заяви перед Росією вжито прийменник "в" - "в России".
Все-таки не зникає надія, що сайт МЗС РФ було просто зламано і даний документ є фікцією.
Але сам факт того, що таке прийшло в голову здоровим людям вже і неприємний, і образливий.
Відтак, міністерство чомусь вирішило, що має право відчитувати Україну, як занехаяну дитину, на підставі примарних образ з боку України.
Відколи державним курсом не проголошена дискримінація РФ чи щось подібне, відколи немає законів, які порушують права росіян на території України, відколи нема актів насильства чи відвертої агресивної дискримінації, не має РФ ні морального, ані фактичного права втручатися у внутрішнє життя України.
Першим закидом від міністерства чуємо звинувачення у "кощунственных русофобских и антисемитских высказываниях" - хоч би навели дослівні цитати, чи що. А то хто-зна, що на їхню думку є русофобією, антисемітизмом, врешті-решт.
Ще б закликали закрити кілька українських сайтів з анекдотами про москалів.
Слова "при трусливом молчании представителей властных структур Украины"викликають вже не гнів, а жалість - панове-автори тексту заяви, чи вам не здається, що представникам влади у кращому для вас разі наплювати було на вашу російську честь і гідність.
"Реабилитируется организация украинских националистов – украинская повстанческая армия (ОУН–УПА)" - а яке діло до даного питання, прошу вибачити на слові, панам російським бюрократам?
І ще цитати: "фашистский прихвостень", "Пора дать отпор подобным националистическим выходкам" - просто дискредитують міністерство як державний орган - невже посадовці державного інституту такого рівня мають досить фантазії (щоб не сказати грубіше), щоби писати такі тексти та безсоромно вішати на них бірку заяви.
Думаю, Україні варто ввічливо заявити, що ми очікуємо вибачень і звільнень, а також з особливим розумінням поставимося до вибачень, якщо ця позиція буде спростована на найвищому рівні.
Історія продовдується: лист В.Путіна до В.Ющенка виявився не менш резонансним.
Але й українська громадськість не лишилась байдужою.
