Не знаю, чи зрозуміла б мене правильно Тетяна Самійлівна Голіченко, якби дізналась про цей твір, але на останній парі перший рядок цього вірша сам собою спав мені на думку, коли вона з посміхаючимися очима та без посмішки на губах пояснювала щось группі, і я вже не змогла відмовитися від розвитку красивої фрази у красивий вірш.
П.С. Попрошу не сприймати, як оду, бо восхваляння не може стати відображенням моїх почуттів.
***
Посмішка застигла у "гусячих лапках" втомлених повік.
Чим життя її розбалувало, залишивши слід утіх навік?
Про високе просвітить і наставить
Найздібніших на нелегку путь.
Чи буває, що життя завдало
Забагато щастя і замало бур?
