masya's space: політогонія

Посмішка, схована десь далеко за сльозами, –
це надія, дарована нам з новоствореним світом.

І хоча зараз я самотня, наше спільне вчора
кидає своє проміння на сьогодні так само,
як день нашої першої зустрічі.

Ти не живеш у клітці моїх спогадів –
Ти лиш вітерець на моїй щоці.

І навіть наше прощання, під променями втомленого сонця,
що ховалося за кронами дерев, не розвіє дарованої нам надії.

І хоча зараз я самотня, завтра може виявитися іншим –
так ти говорив мені.
Ти говорив, що у темряві ночі ховається ніжність.

Ти не живеш у клітці моїх спогадів –
але в журчанні джерелець, у небесній блакиті,
в ароматі квітів ти житимеш вічно.