masya's space: політогонія

Гобсовий стан війни усіх проти всіх давно був врегульований державними законами. Сьогодні права людини вважаються невід’ємними.
А тепер подумаймо, чи сучасний принцип обмеження свободи громадянина, який ґрунтується ніби на принципі обмеження свободи одного індивіда свободами інших, не є суб’єктивним обмеженням?
Адже свобода одного громадянина може вступати у не вирішувану колізію із свободою іншого громадянина.
Цей принцип, здавалося б, давно неактуальний для держави як суспільної інституції, оскільки конституція, закони встановлюють відносно однакові для всіх своїх громадян умови існування.
Та чи не є воля держави лише втіленням волі певної групи осіб, які власною волею встановили межі свободи громадян?
Тоді виникає запитання, чи справедлива така свобода? І чи взагалі є поняття об’єктивної свободи? Чи може існувати певна категорія, яку можна було б назвати абсолютом?
Ні, кожна людина керується у своєму житті набором принципів, ідеалів, вірувань, знань, за допомогою яких вони визначає і межі власної бажаної свободи. Не думаю, що численні суперечки про вплив виховання, культурного, політичного, соціального чи економічного середовища на спосіб мислення та світосприйняття людини, ще залишили не переконаними бодай невелику частину людства.
Отже, ці цінності, варіабельні погляди на життя і ведуть до різних розумінь свободи як категорії.
Для кожного свобода своя і завдання держави створити умови для покриття своїм (державним) визначенням свободи якомога ширшого спектру свобод, як їх розуміють різні представники суспільства. Чим ширше коло тих, чиє поняття свободи входить до площини, яку охоплює державне визначення свободи індивіда та громадянина, тим більш демократичною вважається країна.
Але де завершується поступливість держави у питанні свободи і починається створення умов для свавілля чи анархії? Де закінчується гарантія державою громадянських свобод і починається тиск держави на суспільство?