masya's space: політогонія

Стаття нігерійського вченого Аве Адеронке Олуйомі “Політична культура і конституціоналізм: порівняльний аналіз США та Нігерії” зацікавила мене тим, що у ній говориться про необхідність Нігерії створювати демократичне суспільство на зразок американського. Таку необхідність автор аргументує тим, що політична культура обох країн досить схожа. Цей висновок автор робить на основі порівняння конституцій цих двох країн. Ці два документи є схожими та регламентують демократичні свободи та права людини, виконавча влада у обох країн працює за схожими принципами. Щоправда, конституція Нігерії часто перекроювалась через те, що Нігерія – дуже неоднорідна країна у культурному вимірі, і її урядовцям важко знайти компроміс з деяких ключових питань. Загалом стаття закликає наслідувати США, оскільки вони є прикладом розвиненої держави, яка є стабільною та забезпеченою. Деякі особливості Нігерії (культурне різноманіття, кривава історія, етнічна, конфесійна неоднорідність) висвітлюються автором радше як недоліки, ніж особливості даної держави.
Ця стаття змусила мене знайти відомості про культуру Нігерії, зокрема політичну культуру. І виявилося, що насправді недоліки виявилися особливостями. Звісно, орієнтуючись на те, що всі відмінності від США є недоліками автоматично, важко говорити про об’єктивну оцінку політичної культури будь-якої країни.
Отож, політична культура Нігерії є надзвичайно цікавою для дослідження. Причини цьому – наявність не однієї загальної культури, а незліченної кількості маленьких культур, які не є субкультурами, але є зовсім окремими, формувались паралельно, не впливаючи одна на одну.
Історично Нігерія як поняття, що означає зображену вище територію Західної Африки, з’явилося у 1914 році, коли під колоніальною владою Великобританії були об’єднані землі сучасної Нігерії. До цього часу ця територія була абсолютно різнорідною і мало пов’язаною між собою. Єдиного цілого вона собою не становила. У 1960 році Нігерія виборола незалежність від Великобританії і стала “єдиною, неподільною та непорушною суверенною державою, яке повинно називатися Федеративна Республіка Нігерія” (цитата з конституції Нігерії). Але незалежність не дала бажаного розквіту, економічного зростання, оскільки країну розривали на частини різні кланові кримінальні угрупування, які належали до різних етнічних груп, яких у Нігерії більше 250! Починаючи з 1960 року історія Нігерії – це історія боротьби авторитарних військових диктаторів та лідерів, які прагнули встановити у країні таки демократичний лад на зразок американського політичного устрою. Останнім сприяли самі Сполучені Штати, оскільки Нігерія є для них стратегічним джерелом нафтових ресурсів і для США важливо, щоб державою Нігерія керували люди, які будуть плідно співпрацювати з США і будуть схильні до компромісів та поступок. Найкращий варіант – власні ставленики, які не підуть проти своїх благодійників.
Мультиетнічність – головна проблема Нігерії. Сьогодні точно не відомо відсоткове відношення різних етнічних груп у країні, але це викликано тим, що під час переписів чи просто соціологічних досліджень інтерв’юерів не просять запитувати про етнічну ідентифікацію чи приналежність, оскільки це питання є надто болісним і може викликати неадекватну реакцію з боку респондентів, а враховуючи високий рівень кримінальної активності країни, не варто давати зайвий привід для створення криміногенної ситуації. Тому останні дані про етнічний склад Нігерії датуються 1963 роком, але все ж є досить красномовними: хауса – 29,5%, йоруба – 20,3%, ігбо – 16,6% (це найчисельніші групи). Ці етнічні групи відрізняються за віросповіданням, рівнем життя, зовнішністю, походженням, історією... Вони зовсім різні, що викликає досить серйозні конфлікти на фоні різної ментальності, культури (особливо це стосується політичної культури, яка просто разюче відмінна, про що йтиметься далі).
Здавалося б, найкращим виходом із ситуації було б поступове перетворення штатів федерації на штати конфедерації, а далі – повне відокремлення і створення кількох незалежних держав, що було б неважко, беручи до уваги значну площу (923,8 тис. км2) та велику кількість населення (за різними джерелами від 110 до 120 млн. чол.), Нігерія – одна з найбільших африканських країн. Але насправді не все так просто, оскільки політичними лідерами є переважно жителі північних районів країни, в той час, як основний ресурс, на якому існую держава, знаходиться на південному заході (нафтові родовища у дельті р. Нігер). Незважаючи на те, що країна є самодостатньою у плані ресурсів, особливості історичної долі (перебування під владою Британії у якості колонії та колоніальна політика викачування ресурсів, коли на території чи не найбагатшої (за критерієм ресурсів) країни Африки немає жодного заводу чи фабрики) призвели до того, що країна живе на імпортованих товарах, за які розплачується доходами від продажу нафтопродуктів. У 1989 році 93% (!) експорту Нігерії складала нафта. Якщо врахувати, що природні родовища нафти рано чи пізно будуть вичерпані, то країні необхідно терміново будувати власну інфраструктуру заводів та фабрик, які могли б забезпечувати переробку ресурсів без іноземного імпорту, крім того необхідно піднімати економіку. Але це все можливо зробити лише при стабільній політичній ситуації, а якщо згадати, що ще 1999 році ситуація у Нігерії була вкрай неспокійною, то говорити про перспективи розвитку дуже важко. Для початку потрібно побороти корупцію, яка набирає тотального масштабу. Але країні, у якій з 1960 по 2000 роки було 4 республіки та 7 воєнних урядів, важко забезпечити не лише задоволення інтересів окремих етнічних груп, а хоча б їх мирне співіснування.
Такий песимістичний прогноз мене змушує робити наступна інформація про етноконфесійний склад населення.
Однією з найбільших етнічних груп є хауса – жителі півночі, здебільшого мусульманського віросповідання, нащадки арабів та ліванців. Цей народ є агресивним та активним, має консервативні звичаї та традиційну політичну культуру. Ще більш консервативними є ще одні жителі півночі – фульбе.
Також на півночі проживають християни, народ тів, які також мають досить консервативні погляди та традиційну політичну культуру. Але зовсім інші звичаї та традиції.
Загалом не лише етнічний, а й релігійний склад населення викликає занепокоєння, так мусульмани складають за різними оцінками від 35 до 50% населення, тоді як християни від 35 до 40%, а решта населення – прихильники різноманітних місцевих анімістичних вірувань.
На сході проживають і(г)бо мовні народи, яким притаманна демократичність політичної культури, всі рішення з давніх-давен вони приймали колективно. Були наявні представники виконавчої влади у особі одного лідера, який виконував обов’язки світського та релігійного лідера. Також характерною особливістю політичної культури цих народів була автономія всіх їхніх міст-поселень одне від одного, щось на зразок античних міст-держав: самодостатні, всі питання вирішували колективно, на радах. З часом ці поселення почали об’єднуватись у клани, якими управляв знову ж таки єдиний вождь та рада старійшин, з’являлась бюрократична структура, політична влада була віддана до рук таємних спільнот, які називались екпо та екпе. Всі народи цієї групи – і(г)бо, ібібіо та іджо – християни, мають схожі традиції.
А заході країни проживають племена йоруба, які є дуже войовничими, їх можна легко впізнати по шрамах на щоках – це сліди від трьох глибоких надрізів, які робляться у ритуальному порядку кожному новонародженому члену племені. Це такий собі варіант “військової раскраски”. Вони мають відмінну від інших мову, традиції, легенду про походження від спільного предка – творця світу Одудуви. Проте вони ніколи не мали власної державності, лише кілька найпотужніших міст, які були досить тісно пов’язані та вплетені у єдину ієрархічну структуру, яка проте на звання держави претендувати не могла.
Також на заході живе етнічна група едо. Їх предки створили Ленінську імперію (мають потужну традицію державності та окрему політичну культуру). Як видно на карті на захад від Нігерії знаходиться держава Бенін, у якій якраз і проживає більшість представників едо, а сама Ленінська імперія у кращі часи простягалась від Атлантичного океану (сучасні Бенін, Нігерія) аж до оз. Чад.
Приведені вище факти говорять самі за себе, зрозуміло, що скроєна “на око” країна дуже тяжко інтегруватиметься. Постійні конфлікти між військовими та цивільними, лідерами півночі та півдня, між народами хауса та фульбе, йоруба та і(г)бо, між християнами та мусульманами. Кримінальні конфлікти та корупція роздирають державу. Федералізм для Нігерії був запроваджений законотворцями для забезпечення місцевої автономії, яка б відображала етнічні інтереси, але цього не відбувається, тому після кількох років спроб запровадити демократичний режим та основні свободи знову приходять військові угрупування, які узурпують владу з метою зробити своє життя кращим. Кількість штатів з 1960 року (3 штати) зросла у 7 разів (у 1967 штатів стало 12, у 1975 – 19). Але це не відображає інтересів усіх, які просто неможливо задовольнити, оскільки незважаючи на те, що більшість населення країни просто виживає (Human Development Index – Нігерія займає 129 місце з 160, а середня тривалість життя становить 51 рік, крім того існують великі проблеми у питаннях боротьби з тропічними хворобами, високим приростом населення, урбанізацією, занепадом відповідно аграрного сектору, та освітою населення: письменність населення (чоловічого та жіночого відповідно) лише 54/31%.
Отже, політична культура Нігерії не є однорідним монолітом, а складається з клаптиків, які ось уже 45 років намагається інтегруватися та асимілюватися. Але поки що результату немає, а є лише постійні етнічні, релігійні конфлікти, які нездатен вирішити уряд, тому час від часу відбуваються то військові перевороти і встановлюється диктаторський режим, то демократичні перетворення та спроби запровадити американські принципи. Всі ці проблеми засновані на величезній прірві політичних культур різни етнічних груп, які проживають на території країни.

Використана література