masya's space: політогонія

Доля, фатум... – усі ці міфічні поняття людство вигадало для знаття з себе відповідальності за власні рішення.
Але чи не простіше жити з усвідомленням безмежності власної свободи? З розумінням абсолютної свавільності власних рішень, повної незалежності від майбутнього. Майбутнє не було і не буде сплановане за людину. Кожна людина самостійно приймає рішення у кожній навіть найменшій ситуації. Все залежить від суб’єкта. І людина за своєю природою не є об’єктом.
Кожне рішення у житті людина приймає сама, для себе, заради себе. Лише через самих себе ми бачимо цей світ. Той спосіб, у який ми вирішимо розпоряджатися собою і буде нашим світоглядом, нашим світом. Те, як ми бачимо світ визначається лише нами.
Кожну, кожну ситуацію можна змінити. Завжди. Так, людством маніпулюють, так, людей примушують робити те, чого вони не зробили б самостійно. Так, цивілізація таки репресивна, не будемо сперечатися з класиками.
Але найголовніший принцип реальності, про який ми так часто забуваємо, – це те, що кожен із нас сам собі голова.
І я твердо вірю, що життя – калейдоскоп малесеньких рішень, які могли бути прийняті, могли бути відкинуті, - цей калейдоскоп може бути будь-яким. Варто нам лиш поворухнути пальцем – і світ піде в інший бік свого розвитку. І сукупність цих малесеньких кроків малесеньких людей обумовлює існування сучасної цивілізації, створює її майбутнє.
Я вірю у такі прості речі, що не буває у житті навмисностей. Ну не буває. Все, все випадкове.
І можна переконувати себе, що ви зустріли цю людину чи зробили такий вчинок, бо так було треба, бо така була ваша доля, бо так хотів Бог, чи бозна ще чому, але насправді ви зробили те, що зробили, через простий акт індивідуальної волі. І не більше. Не менше, не більше.
Ви закінчили навчальний заклад, влаштувалися на роботу, одружилися, виховали дітей – чи ні, – на фоні вічності це не має значення взагалі.
І що найголовніше, усьому людству байдуже, які рішення ви приймаєте у своєму житті. І навіть якщо ви не маленька людина, яка прагне визнання значущості її індивідуальних цінностей 2, – ваші рішення рідко хвилюють достатньо велику частину громадськості, щоби цьому варто було приділяти увагу.
Кожна людина насправді вільна робити все, що їй заманеться. Так, злочини, якісь страшні громадські діяння можуть накласти печатку ганьби на сучасну людину. Але у неї завжди є вибір знайти притулок і спокій на іншому кінці світу.
Та мало хто з нас хоче чинити в житті якісь голосні злочини, більшість хоче жити просто вільно, згідно своїх скромних потреб (маю на увазі не споживчі потреби), дбайливо вкладених у прокрустове ложе соціальних норм самим суспільством.
Не знаю, чи багато людей усвідомлюють свою абсолютну свободу, проте знаю, що сама не завжди можу повною мірою нею користатися. Скільки було життя, в якому я не могла вчинити так, як хотілося, просто тому, що не могла? Тому, що соціальні норми, суспільна думка (якій байдуже насправді, яка окрему людину сприймає як об’єкт гри, який сьогодні піднятий на гребінь цунамі, а завтра лежить на дні) обмежували мою власну свободу прийняття рішень.
І все ж продовжую переконувати себе, що все, все в житті можна виправити. Все, все можна наздогнати, переробити, змінити, покращити... Можна помилитися у виборі професії – і вивчити інший фах, можна помилитися у людині – і втратити не більше, ніж ти насправді не мала, можна впасти на самісіньке дно – і виринути на поверхню, можна сьогодні втратити віру у все – і назавтра прокинутися зі світлою головою, розуміючи, що єдине, що втратити страшно, – саму себе, і що це – неможливо.
І життя навчає не боятися смерті. Дивна думка, але так, що тут страшного? Після смерті не буде нічого. Не буде. Якщо буде, подайте на мене в суд. Ні, немає нічого після припинення процесів життєдіяльності у нашому тілі. Тіло розкладається і знову іде в природу, стає частиною мільйонів інших живих чи неживих. І все. Коловорот речовин – коловороту душ немає. У мене немає доказів, окрім тих, що їх дала нам наука. Багато людей не здатні вважати їх за достатні, бо людина жадібна до життя, до задоволення, до щастя. Людині не віриться, що все, чого вона недоотримала від життя, вона не отримає взагалі. Але питання не в тому, чи недоотримали ви щось від життя, а в тому, чи взяли ви його самі, чи хотіли ви цього і чи здатні були стати усім.