Не хотілося перевантажувати цей ресурс рецензіями, проте просто не можу стриматися – всі проглянуті мною відгуки на фільм, про який піде мова, настільки розійшлися з моїм враженням, що мовчати я не маю права.
Настільки позитивного, наївно-милого і в той же час дуже життєвого фільму я не бачила вже довгий час. Це не просто собі чергова романтична комедія, чи там казочка, чи тупе американське веселухо. Це щось зовсім інше – ніжне, як вершки, романтичне, життєствердне, життєрадісне. І нехай скептики скажуть, що це просто казка і в житті все все одно не так, що досить мріяти, дитинко. Але ж правда у тому, що коли ти щиро, з посмішкою, з добром ставишся до всього, що тебе оточує, коли проблеми не стягають хмари над твоєю головою, а ти ставишся до них легко і не боїшся просто взяти і вирішити їх: просто помити брудний посуд, просто зробити людям свято, просто приносити собі і людям користь і радість своєю роботою, – тоді і тільки тоді оточуючі переймають твій оптимізм і вдихають твою енергію, всю силу твого життя і самі перетворюються на тих, хто здатен змінити оточення на краще – зробити його більш схожим на казку.
Скептики ще скажуть, що от з чим-з чим, а з коханням вони перебрали – на все життя не буває. А тільки де ви там побачили, що всі герої мають бути разом все життя? Хіба фільм не про закоханість, про прекрасні миті стосунків чоловіка і жінки, про радість і сміх, про насолоду від спільно проведеного часу. І немає там кохання на все життя, і немає там цукрово-медового присмаку, а всі почуття, що їх було зображено, були близькими до тих, що ми їх відчуваємо у житті.
І єдине – якщо це мала бути геніальна саркастична пародія на диснеївські мультики, тоді так, згодна, вони це не зробили. Але не відчула я у фільмі і потуги зробити такий замах, це було весело і цікаво – переселити казку в Нью-Йорк 2008 року, інший ракурс пригоди, що вже не є тим, чим була у мультиках, що їх дивимось з дитинства. Це просто щось інше. Щось дуже позитивне, дуже гарне, щось таке, що пашіє енергією та простотою казки, в яку може перетворитися і твоє життя (і не так багато для цього треба – просто сила бути казковим).
А це ж непросто бути казковим, бути романтичним, цілувати, коли любиш, і любити кого цілуєш.
І ще більшість критиків, по-моєму, за власними мріями зовсім забули, що “Зачарована” /Enchanted, 2007/ – зовсім не казка про принца на білому коні.
Режисеру (Kevin Lima) варто подякувати за незпопсованість фільму, бо фраза героїні Ідіни Менцель (Idina Menzel): “Ти сказав це як справжній принц – так щиро, без тіні іронії.” Може бути перенесена на опис усієї концепції романтично-любовної лінії сюжету. Так само, як і автор сценарію (Bill Kelly) є просто першопрохідцем у сучасному несексуальностурбованому голлівудському кіно – настільки витончено вплести у витіснений сенс картини сексуальні нотки. Чого тільки варта сцена між головними героями, де центральним об’єктом глядацько-режисерської уваги стали волохаті груди Роберта у виконанні Патріка Демпсі (Patrick Dempsey).
І якщо вже зайшла мова про виконавця головної ролі, то тут варто почати з відповіді тим критикам, які називають головною ознакою героя у виконанні Демпсі приземленим. Так, можливо, геніальних мімічних трюків Патрік Демпсі не представив на суд публіки, так само, як і не обплескав усім спектром емоцій перші ряди, проте головним критерієм успіху акторської роботи є органічність актора з образом, є віра глядача у реальність героя, є очевидність переживань героя, який насправді-то є лише вигадкою сценариста. Бути як мінімум достовірним пану Демпсі вдалося.
Виконавиця ролі майже принцеси (Amy Adams), звісно, може бути звинувачена у деякій неадекватності, але для виконання ролі принцеси, що ледь не буквально з іншої планети, потрібно не лише багато таланту і роботи, але й винахідливості. Та все ж, протягом фільму таки виникало запитання, а чому ж на роль принцеси не запросили більш відому актрису? На думку першою спала Ніколь Кідман, бо Емі Адамс нагадує Кідман, проте, мабуть, режисер подумав, що Ніколь для ролі наївної принцеси застара. Такими були мої роздуми, але при детальнішому розгляді питання виявилося, що Ніколь та Емі не настільки різняться у віці, щоб цей фактор міг стати вирішальним. Напевно, вся справа у величині гонорару. Ще спадали на думку молоді акторки – Скарлет Йохансон (ні, занадто сексуальна), Кіра Найтлі (занадто хлопчакувата і, знову ж таки, сексуальний розрекламований імідж). А саме у цьому фільмі героїня мала бути такою наївною, простою і життєрадісною, напевне, варто було обрати актрису без розкрученого амплуа.
Український переклад цього разу вразив не своєю професійністю (це ми відчули вже давно), а масштабністю підходу – навіть пісні були дубльовані українською, що справді рідкісне і сміливе явище. Голоси співаків, слова пісень, прості репліки героїв – усе слугувало якнайкраще меті передати глядачеві дух англомовного оригіналу. І мій вирок перекладу буде найприскіпливішим: вищий пілотаж.
неділя, 6 січня 2008 р.
Прості земні почуття, або Принц на білому коні замість декорації
І найперше, що варто цінувати у кіно, – те враження, те відчуття натхнення та бажання зробити цей світ кращим, яке ми виносимо з кінотеатру.
