Загальновідомим фактом психоаналізу є те, що фобії, нав’язливі стани переслідування виникають внаслідок перенесення частини внутрішніх амбівалентних почуттів на зовнішній об’єкт.
Не буду тут вдаватися в детальний опис психічного механізму, наведу лиш думку, що спала мені сьогодні, з приводу практики формування означених станів, оскільки це може стати у нагоді для раннього попередження їх формування.
Отже, ми всі чудово знайомі зі станом закоханості у початковій його фазі, коли вся увага поглинається об’єктом сексуального інтересу, світ замикається на ньому і людина перебуває у постійному стані нервового напруження – очікування задоволення своїх сексуальних потреб. Простіше – це очікування зустрічі/дзвінка/квітів etc., це сканування натовпу на предмет наявності об’єкта, бажання випадкової (не пишу несподіваної, бо якраз сподіваною така зустріч і є) зустрічі тощо.
Скоро такий стан перетворюється на звичку – людина додатково напружує увагу у ситуаціях, коли є чи не найменший шанс зустріти об’єкт. Особливо незадоволена сексуальна потреба виливається у такі стани.
З них дуже легко може сформуватися протилежне відчуття – страх зустрічі. Бажання бачити кохану людину всюди може отримати своє паталогічне втілення/задоволення у вигляді відчуття, що за людиною стежать, що хтось є поруч, що людину переслідують.
