Цей чоловік якраз щойно прийшов під стіни третього могилянського корпусу. Привернули увагу спершу його два пуделі – сірий та рудий. Вони привертали увагу чимось таким охайно-бідняцьким, коли людина намагається тримати себе в чистоті, охайно і достойно, але не може дозволити собі виглядати відповідно до своїх смаків вишукано. Така бідняцька вишуканість, у якій відчувається навіть якийсь аристократизм у злиднях, завжди мене вражали і викликали якусь жалість, хоча я розумію, що ця жалість, якби вони про неї знали, вразила б їх почуття власного достоїнства, викликала б сором.
Але цей чоловік, у старих сірих штанях, трохи потертій куртці, з пуделями, чия шерсть не блищить, а просто охайно доглянута в межах найдешевших засобів – гребінця та мила, – все це викликало жаль, співчуття, відчуття несправедливості життя, з якою ця групка намагається боротися по-своєму оригінально.
Чоловік поклав на землю шнурок, до якого прив’язані собачки, обережно, щоб не завдати тваринкам страждань, наступив на нього ногою, поклав поруч маленькі кольорові м’ячики – синій, червоний... Взяв до рук кільця у червоні та білі полоски і почав жонглювати.
Заздалегідь поставлена пластикова мисочка для монет стояла ближче до дороги.
